Етнографія
Етнографія (від грецького етнос
— плем'я, народ; графо — пишу) — суспільствознавча наука, об'єктом
дослідження якої є народи, їхня культура і побут, походження (етногенез), розселення,
процеси культурно-побутових відносин на всіх етапах історії людства. Концентрує
увагу на розробці проблем етно- і націогенезу, етнічної
історії, міжнаціональних відносин, етнонаціональних процесів,
традиційно-побутової культури, народних знань, побуту, народного мистецтва.
Етнографія — це історія народу, яка включає в
себе історію його житла, одягу, харчування, його родинного укладу, форм
побуту у широкому сенсі цього слова. Це історія його світогляду, народних
знань, вірувань і марновірства, обрядів і звичаїв. Останнім часом більшість
учених відносять етнографію не до історичної, а до суспільствознавчої науки.
Інакше
кажучи, етнографія вивчає соціальні відносини, опосередковані матеріальними
предметами. Наприклад, функції одягу на перших етапах — захисні (від холоду,
інших несприятливих впливів природи); у жаркому поясі інша функція, також
первинна — прикрашати тіло. Але вже з давніх-давен з'являються й інші вторинні
функції одягу: статево-роздільна і соціально-роздільна, остання включає в себе
обрядову культову роль одягу. Таким чином, одяг виступає як соціальний знак,
мітка, що позначає місце людини в суспільній системі. Він об'єднує людей
однакового соціального (в тому числі й етнічного) статусу, разом з тим — є
інтегруючим фактором усередині даної групи, водночас протиставляючи її іншим.
До певного
рівня аналогом терміну етнографія є поняття соціальна антропологія (у Великобританії),
культурна антропологія (у США) і етнологія (у ряді західноєвропейських
країн). Вона тісно зв'язана з власне історією, археологією, мовознавством,
фольклористикою. З конкретною соціологією її ріднить вивчення взаємодії
соціально-класових і етнокультурних явищ (етносоціологія), з лінгвістикою —
дослідження генеалогічного споріднення народів, взаємодія мовних та етнічних
процесів (етнолінгвістика). З соціальною психологією етнографія має спільний
розділ — етнопсихологію. У дослідженні численності народів світу, міграційних
процесів вона стикається з демографією (етнічна демографія).
Етнографічна
наука інших країн мала іншу природу і дещо відмінні назви. Наприклад, російська
етнографія формувалась на базі географії і була викликана до життя потребою в
описанні народів тих земель, що підкорювала Росія. Дещо подібне було характерне для німецької етнографії, що
складалась з двох частин: Voelkerkunde — наука, що вивчає чужі народи, і
Volkskunde — наука, що вивчає власний народ. Такий самий поділ мала
етнографія і скандинавських країн; у Франції зародження етнографії
пов'язувалося з класифікацією мов і лише на початку XX ст. — з осмисленням
расової проблематики та вивченням людства; в англомовних країнах аналогом
етнографії виступає соціальна (в Англії) або культурна (в США) антропологія,
котра має дещо інший, аніж етнографія, дослідницький об'єкт — людину, а не
народ. Терміном "етнографія" у більшості західних країн визначають
описову дисципліну (музеєзнавство) на відміну від теоретичної —
"етнології".
До
міждисциплінарних галузей знань відносяться етноархеологія, аграрна етнографія,
етнопедагогіка, етнографічне музеєзнавство, етнічна антропологія та ін.
Етнографія якнайтісніше зв'язана з економікою (економічний базис
визначає культуру) і політикою.
Серед
етнографічних проблем найважливіші:
- вивчення етнічного складу
окремих країн і всього світу;
- етногенез і етнічна історія
народів;
- реконструкція древніх форм
суспільного життя і культури з пережитків цих форм, які збереглися в
сучасних відсталих у соціально-економічному розвитку народів;
- вивчення сучасних станів
етнічних традицій, оцінка їх позитивної чи негативної ролі в житті людей;
- вивчення різних аспектів
сучасної перебудови побуту і культури;
- вивчення сучасних етнічних
процесів, тобто змін у ході історичного розвитку окремих етнічних ознак і
народів у цілому.
На відміну
від зарубіжної вітчизняна етнографія особливу увагу приділяє не тільки традиційним,
а й сучасним проблемам: етносоціальному розвитку народів, сучасним етнічним
процесам, питанням використання національних традицій. На цих позиціях
ґрунтується і досить поширений в етнографії порівняльно-історичний
метод, згідно з яким культура і побут народів вивчаються з позицій
історизму.
Для
етнографії, що розглядає особливості розвитку культури і побуту народів в їх
історичному розвитку, особливо важливі також письмові свідчення минулого,
хроніки, живописні матеріали, карти. Цінним джерелом лишаються археологічні
комплекси, музейні зібрання, фольклор, предмети культу,
народного мистецтва.
Етнографа
об'єкти культури і побуту цікавлять не самі собою, а в їх відношенні до людей.
Адже етнографія — наука про людину, а не про речі.
Безпосереднє
спостереження і опис звичаїв, побуту, світогляду народу – це основний метод
етнографії. Крім того, вона широко використовує писемні джерела, речові
пам'ятки, дані археології, антропології, географії, фольклористики,
мовознавства.
Немає коментарів:
Дописати коментар